Тема першого вдиху 2

Надзвичайно по-новому для мене зазвучала тема першого вдиху, який робить немовля після народження і його значення на подальше життя.
Ні для кого вже не секрет, що більшість традиційних пологів проходить із втручанням, провокуванням, а то і насильницькими діями щодо першого вдиху дитини…
Те, як ми дихаємо, від цього залежить те, як ми живемо: дихаємо швидко – живемо у постійному стресі, “підсосі” і пошуку нових емоцій, бо якщо дихання уповільнюється у тих, хто звик дихати швидко, то таким людям починає бракувати нових вражень і адреналіну, починається пошук цього зовні, від оточення, прагнення робити різкі ризиковані рухи…
І нас таких багато, про це свідчить кількість конфліктів і війн на Землі.
Якщо дихаємо повільно, відчуваючи кожен вдих і видих, приходить умиротворення і заспокоєння, повертаємось до своїх витоків, чуття свого тіла, спокійного сприймання ситуацій і людей. Такому диханню вчать усі практики медитацій та йоги.
Але більшість людей рідко замислюється як запустився власне їхній особистий темп дихання.
Коли дитина вже народилась, а плацента ще не відділилась від стінок матки, за цей час (а в умовах природних пологів це приблизно до години часу) дитина має можливість плавно перейти на легеневедихання, знаходячись поки що на подвійному.
Якщо обстановка навколо не стресова, мати спокійна, умиротворена, і разом із кров’ю мами через пуповину до дитини приходить ендорфін та окситоцин – гормони любові і радості, а не адреналін та норадреналін – гормони стресу і болі, дихання дитини також розпочинається у спокійному темпі і стає її особистим темпом на все життя, зумовлюючи ставлення до себе і світу: спокійне і врівноважене.
Якщо ж мама у стресі або цей перший вдих провокується різким перетинанням пуповини або будь-яким іншим втручанням, яке не дає дитині вибору, коли і як вона може зробити свій перший вдих, відлагодити його темп згідно із своїми внутрішніми процесами, то цей вдих супроводжується страхом залишитись без повітря і гарячковими намаганнями дихати, налаштовуючи відповідно і перший досвід темпу…

Автор: Інна Альбокрінова

Психологічний портрет обдарованої дитини 1

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ

1. Висока активність (до гіперактивності) у діяльності, яка цікавить, можливість займатись цією діяльністю без перерви, забуваючи про фізіологічні потреби, повна зосередженість і…
…повна апатія, в’ялість, “тугодумство”, якщо діяльність не цікавить.
(якщо в школі не цікаво, вчитись не буде)

2. Креативне, образне мислення. Здатність вирішити задачу у нетиповий спосіб.
(бачення образів там, де інші не бачать нічого)

3.Феномен гіперестезії – надчутливість до зовнішніх подразників. Такі діти сприймають інформацію через усі канали: зір, слух, дотики, нюх… дуже гостро, і тому дуже швидко втомлюються.
(закриває вуха руками в цирку, на концерті)

4. Миттєвий аналіз і синтез інформації, вміння зробити правильні висновки при мінімальній кількості інформації.

5. Цікавість до екзистенційних тем: смерті, життя, війни, катастроф, екології, тощо. Глибокі переживання часом, до розладів сну у зв’язку з цим.

6. Гіперемоційність. Високий градус переживань звичайних для інших дітей подій, як сумних так і радісних.

7. Занижена самооцінка. Часто вважають себе нікчемами. Високі вимоги до себе і своєї діяльності. Самокритичність до знецінення себе.

p.s. Важче виявити обдаровану дівчинку у порівнянні із хлопчиком через жіночу пластичність і здатність пристосовуватись.